sop
  • Стартова сторiнка /
  • Офіційні документи /
  • Судова практика /
  • Узагальнення судової практики застосування Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області при розгляді цивільних справ міжнародно-правових актів та практики Європейського суду з прав людини за період 2014 року

Сайт не оновлюється, тож текст офіційного документу може бути застарілим. Безплатна база офіційних документів завжди в АКТУАЛЬНОМУ СТАНІ за новою адресою esop.mcfr.ua

Узагальнення судової практики застосування Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області при розгляді цивільних справ міжнародно-правових актів та практики Європейського суду з прав людини за період 2014 року
Додати у Вибране

Узагальнення судової практики застосування Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області при розгляді цивільних справ міжнародно-правових актів та практики Європейського суду з прав людини за період 2014 року


Вiдповiдно до листа голови апеляцiйного суду Вiнницької областi В. М. Медяного № 1153/1-11/2015 вiд 06.04.2015 року Мурованокуриловецьким районним судом Вiнницької областi проведено узагальнення застосування мiжнародно-правових актiв та практики Європейського суду з прав людини при розглядi цивiльних справ за перiод 2014 року.

Для проведення узагальнення використано статистичну звiтнiсть Мурованокуриловецького районного суду за 2014 рiк, цивiльнi справи.

Проведеним узагальненням встановлено, що протягом перiоду, що аналiзується суддями застосовувалися положення Конвенцiї про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року, Декларацiї прав дитини вiд 20 листопада 1959 року, Конвенцiї про права дитини вiд 20 листопада 1989 року, Мiжнародного пакту про громадянськi i полiтичнi права вiд 16 грудня 1966 року та практика Європейського суду з прав людини у наступних категорiях справ:

- справи зi спорiв, що виникають iз житлових правовiдносин про виселення;

- справи зi спорiв, що виникають iз земельних правовiдносин;

- справи зi спорiв, що виникають iз сiмейних правовiдносин щодо визначення мiсця проживання дитини;

- справи зi спорiв, що виникають iз сiмейних правовiдносин про стягнення алiментiв;

- справи зi спорiв, що виникають iз сiмейних правовiдносин про позбавлення батькiвських прав;

- справи в порядку виконання судових рiшень у цивiльних справах за клопотанням державного виконавця про тимчасове обмеження у правi виїзду за межi України.

Положення Конвенцiї про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року при здiйсненнi правосуддя Мурованокуриловецьким районним судом Вiнницької областi застосовувалася при розглядi спорiв, що виникають iз житлових правовiдносин про виселення.

Так, розглядаючи справу № 139/934/14-ц (головуючий суддя Добровольський В. В.) за позовом Г. до Л., Г. про усунення перешкод у користуваннi власнiстю шляхом виселення та вселення, зустрiчним позовом Л. до Г. про визнання права власностi на частку спадкового майна та визнання свiдоцтва про право на спадщину недiйсним, суд задовольняючи позов та вiдмовляючи у задоволеннi зустрiчного позову послався, у тому числi, на статтю першу Протоколу № 1 Конвенцiї про захист прав людини i основоположних свобод людини, згiдно якої, кожна фiзична або юридична особа має право мирно володiти своїм майном. Нiхто не може бути позбавлений свого майна, як в iнтересах суспiльства i на умовах, передбачених законом або загальними принципами мiжнародного права.

Крiм того, по данiй справi судом застосовувалася також правова позицiя Європейського суду по правам людини у справi «Маркс (MARCKX) проти Бельгiї» вiд 13.06.1979 року згiдно якої стаття 1 Протоколу першого Європейської конвенцiї з прав людини визнаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном по своїй сутi є гарантом права власностi.

Справа переглядалася апеляцiйним судом Вiнницької областi, рiшення Мурованокуриловецького районного суду було залишено без змiн.

По справi № 139/490/14-ц (головуюча суддя Тучинська Н. В.) за позовом Є. до Барської мiської ради, К. та вiддiлу Держземагенства у Барському районi про визнання недiйсними та скасування рiшень та державних актiв, зняття державних актiв з державної реєстрацiї, суд вiдмовив позивачевi у задоволеннi позову, зазначивши при цьому, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенцiї про захист прав людини i основоположних свобод передбачає, що кожна фiзична та юридична особа має право мирно володiти своїм майном. Нiхто не може бути позбавлений своєї власностi iнакше як в iнтересах суспiльства i на умовах, передбачених законом i загальним принципами мiжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенцiї про захист прав людини i основоположних свобод є попередження свавiльного захоплення власностi, конфiскацiї, експропрiацiї та iнших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рiшенням Європейський суд з прав людини постiйно вказує на необхiднiсть дотримання справедливої рiвноваги мiж iнтересами суспiльства та необхiднiстю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рiшення у справi «Спорронг i Льонрот проти Швецiї» вiд 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» вiд 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» вiд 1 червня 2006 року). Необхiднiсть забезпечення такої рiвноваги вiдображено в структурi статтi 1. Зокрема, необхiдно щоб була дотримана обґрунтована пропорцiйнiсть мiж застосованими заходами та переслiдуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власностi.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власностi лише в iнтересах суспiльства, на умовах, передбачених законом i загальними принципами мiжнародного права, а при вирiшеннi питання про можливiсть позбавлення особи власностi, мусить бути дотримано справедливої рiвноваги мiж iнтересами суспiльства та правами власника.

Створена Конвенцiєю система захисту покладає саме на нацiональнi органи влади обов’язок визначальної оцiнки щодо iснування проблеми суспiльного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власностi, так i необхiднiсть запровадження заходiв з усунення несправедливостi.

Європейський суд з прав людини в Рiшеннi «Стретч проти Об’єднаного Королiвства Великобританiї i Пiвнiчної Ірландiї» вiд 24 червня 2003 року зазначив про те, що є неприпустимим визнання недiйсним договору, вiдповiдно до якого покупець отримав майно вiд держави, та подальше позбавлення його майна на пiдставi того, що державний орган порушив закон.

Отже, позицiя Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа суб’єкт приватного права, не може вiдповiдати за помилки державних органiв при укладеннi останнiми вiдповiдних договорiв, а державнi органи не можуть вимагати повернення в попереднiй стан, посилаючись на те, що вони при укладаннi цих договорiв припустилися помилки.

Вiдповiдно до п. 71 рiшення Європейського суду з прав людини у справi вiд 20 жовтня 2011 року у заявi № 29979/04 «Рисовський проти України» принцип «належного урядування», як правило не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадковi помилки, навiть тi, причиною яких є їхня власна недбалiсть. Будь-яка iнша позицiя була б рiвнозначною, санкцiонуванню неналежного розподiлу обмежених державних ресурсiв, що саме по собi суперечило б загальним iнтересам. З iншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорцiйним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легiтимнiсть добросовiсних дiй державного органу. «…Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осiб, яких вони стосуються…»

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що є неприпустимим позбавлення вiдповiдача К. права власностi на земельну дiлянку, лише з тiєї пiдстави, що в архiвах вiдсутнє рiшення, на пiдставi якого той отримав державнi акти на право власностi на землю. З врахуванням, зокрема вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенцiї про захист прав людини i основоположних свобод, К. не може вiдповiдати за помилки органу мiсцевого самоврядування при прийняттi ними рiшень, а вiдтак його не може бути позбавлено конституцiйного права, оскiльки вiн добросовiсно, вiдкрито та на законних пiдставах набув права власностi на земельнi дiлянки.

Справа переглядалася в апеляцiйному порядку. Пiд час розгляду її в апеляцiйному судi Вiнницької областi, позивач вiдмовився вiд позову i апеляцiйним судом дана вiдмова була прийнята, рiшення Мурованокуриловецького районного скасовано, а провадження у справi закрито.

У справах, що виникають iз сiмейних правовiдносин: щодо визначення мiсця проживання дитини, про стягнення алiментiв, про позбавлення батькiвських прав, Мурованокриловецьким районним судом Вiнницької областi доволi часто застосовувалися положення Декларацiї прав дитини вiд 20 листопада 1959 року та Конвенцiї про права дитини вiд 20 листопада 1989 року.

Так, у Принципi 6 Декларацiї прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного i гармонiйного розвитку її особистостi потребує любовi i розумiння. Вона повинна, коли це можливо, рости пiд опiкою i вiдповiдальнiстю своїх батькiв i в усякому випадку в атмосферi любовi i моральної та матерiальної забезпеченостi; малолiтня дитина не повинна, крiм тих випадкiв, коли є винятковi обставини, бути розлучена зi своєю матiр’ю.

У справi № 139/179/14-ц (головуюча суддя Тучинська Н. В.) за позовом Г. до Г. про визначення мiсця проживання дiтей, та зустрiчним позовом Г. до Г. про визначення мiсця проживання малолiтнiх дiтей, судом було вирiшено, що Принцип 6 Декларацiї прав дитини, за яким малолiтня дитина може бути розлучена зi своєю матiр’ю лише у винятковiй ситуацiї, не можна тлумачити таким чином, що у матерi малолiтньої дитини мається перевага перед батьком при вирiшеннi питання щодо визначення мiсця проживання дитини, приймаючи до уваги рiвнiсть прав обох батькiв щодо дитини, що передбачено ст. 141 СК України та витiкає зi змiсту Конвенцiї про права дитини.

Таким чином, позов Г. до Г. про визначення мiсця проживання дiтей задоволено частково. Визначено мiсце проживання малолiтнього Г., 06 жовтня 2006 року народження з матiр’ю Г., 16 липня 1982 року народження. Г. вiдмовлено в позовi про визначення мiсця проживання малолiтнього Г., 15 жовтня 2002 року народження, з нею через недоведенiсть. Зустрiчний позов Г. до Г. про визначення мiсця проживання малолiтнiх дiтей з ним задоволено частково. Визначено мiсце проживання малолiтнього Г., 15 жовтня 2002 року народження з батьком Г., 14 грудня 1975 року народження у с. Вищеольчедаїв по вул. Котовського, 78 Мурованокуриловецького району Вiнницької областi. Г. вiдмовлено в позовi про визначення мiсця проживання малолiтнього Г., 06 жовтня 2006 року народження, з ним через недоведенiсть.

Справа переглядалася апеляцiйним судом Вiнницької областi, рiшення Мурованокуриловецького районного суду було залишено без змiн.

У справах № 139/30/14-ц (головуюча суддя Коломiйцева В. І.), № 139/1010/14-ц (головуюча суддя Тучинська Н. В.) про позбавлення батькiвських прав, а також у багатьох справах про стягнення алiментiв, судом, при винесеннi рiшення враховувались положення ст. 3 Конвенцiї про права дитини вiд 20.11.1989 року, вiдповiдно до якої в усiх дiях щодо дiтей, незалежно вiд того, здiйснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соцiального забезпечення, судами, адмiнiстративними чи законодавчими органами, першочергова увага придiляється якнайкращому забезпеченню iнтересiв дитини.

У справах, що розглядалися Мурованокуриловецьким районним судом в порядку виконання судових рiшень у цивiльних справах за клопотанням державного виконавця про тимчасове обмеження у правi виїзду за межi України, судом застосовувалися положення Мiжнародного пакту про громадянськi i полiтичнi права та Конвенцiї про захист прав людини i основоположних свобод.

Так, по справi № 139/958/14-ц (головуюча суддя Тучинська Н. В.) за поданням державного виконавця ВДВС Мурованокуриловецького районного управлiння юстицiї у Вiнницькiй областi Каландей Р. Б., погодженого з начальником вiддiлу державної виконавчої служби Мурованокуриловецького районного управлiння юстицiї, про тимчасове обмеження у правi виїзду боржника Ф. за межi України, суд послався на ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенцiї про захист прав людини i основоположних свобод, що гарантує деякi права i свободи, не передбаченi в Конвенцiї та у Першому протоколi до неї. Кожен є вiльним залишати будь-яку країну, включно зi своєю власною. На здiйснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крiм тих, що передбаченi законом i є необхiдними в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної чи громадської безпеки, для пiдтримання публiчного порядку, запобiгання злочину, для захисту здоров’я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осiб.

Також ст. 12 Мiжнародного пакту про громадянськi i полiтичнi права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згаданi вище права не можуть бути об’єктом нiяких обмежень, крiм тих, якi передбачено законом, якi є необхiдними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральностi населення або прав i свобод iнших i є сумiсними з iншими правами, визначеними в цьому Пактi.

У даному випадку суд прийшов до висновку, що державним виконавцем не надано доказiв, якi свiдчили б про те, що боржник ухиляється вiд виконання зобов’язань, покладених на неї судом, а тому вiдсутнi законнi пiдстави в обмеженнi цього боржника конституцiйного права свободи пересування.

Справа переглядалася апеляцiйним судом Вiнницької областi, рiшення Мурованокуриловецького районного суду було залишено без змiн.

Спiрних питань по застосуванню мiжнародно-правових актiв та практики Європейського суду з прав людини суддями Мурованокуриловецького районного суду, не виникало.

Голова суду
В. Добровольський

Додати у ВибранеДо списку
Вибране
Вибране
  • Мої закладки
  • Бажані покупки
Назва Додаткові дії
Продовжити покупки Перейти до кошика